Особливе положення в Червоній Армії початку 1930-х років стала займати протитанкова артилерія, що зароджувалася, представлена тоді 37-мм гарматами зразка 1930 року і 45-мм зразка 1932 року. Їй була потрібна висока маневреність (не поступлива танкам) при зміні позицій, часто під рушнично-кулеметним вогнем супротивника. Тут кінна тяга, при всій пошані до неї тоді в Червоній Армії, вже не годилася. Потрібний був легкий малогабаритний гусеничний тягач, що повністю відповідав специфіці його застосування. Крім того, масове виробництво подібних машин для швидкого і повного насичення протитанкових дивізіонів і артилерійських полків повинно було бути під силу промисловості. Такими можливостями в ті роки володіли автотракторні заводи і машинобудівні підприємства, що будували танкетки і легкі розвідувальні танки. Очевидно, що такий необхідний армії тягач доцільно було створювати на базі останніх, з використанням добре освоєних у виробництві вузлів шасі і ходової частини, цілком підходивших для цієї мети по своїх технічних параметрах. Силовим агрегатом міг стати бензиновий чотирициліндровий двигун ГАЗ-А потужністю 40 к.с. (разом з автомобільним зчепленням і коробкою передач), що широко застосовувався практично на, всіх що випускалися тоді малих танках. Перший такий тягач, «Піонер», спроектували в 1935 році в Науковому автотракторному інституті (НАТІ) під керівництвом А.С. Щеглова за зразком швидкохідного американського трактора «Мармон-херінгтон» з автомобільним двигуном форд V-8. Компоновку машини і його тягово-динамічний розрахунок робив С.Н. Осипов, провідним інженером по машині призначили Брусянцева. Силовий агрегат і трансмісію з диференціалом запозичили від плаваючого танка Т-37А, що знаходився у виробництві, від нього ж використовували пружино-балансирнї візки (по одній на борт) і гусениць. Заднє направляюче колесо мало пружну підвіску і одночасно виконувало роль опорного катка (несучий лінивець). Машина була дуже короткою і вузькою. Маса її складала всього 1500 кг, швидкість — до 50 км/год. Водій сидів посередині, прямо над коробкою передач, і був прикритий спереду захисним кожухом. За ним по бортах знаходилися шість сидінь, по троє в ряд, встановлених спинками всередину, на яких боком, тісно, розміщувалися бійці гарматної обслуги. Дослідний зразок був виготовлений в 1936 р. Тягач-транспортер був прийнятий на озброєння і знаходився в серійному виробництві на заводі № 37 їм. Орджонікідзе в Москві з 1936 по 1937 рр. У 1936 р. були випущені перші 50 машин, за іншими відомостями — 25 шт. А 7 листопада того ж року тягачі вже взяли участь в параді на Червоній площі. У військах вони не прижилися із-за нестійкості при їзді, особливо на поворотах, а також із-за низьких тягових властивостей і малої місткості. В ході короткої експлуатації виявилася необхідність в броньовому захисті водія, двигуна, радіатора і бензобака від вогню стрілецької зброї, оскільки тягач повинен працювати в безпосередній близькості від супротивника — в зоні вірогідного обстрілу. Таку броньовану модифікацію незабаром розробили і побудували в НАТІ (конструктор Маринін) в двох варіантах: «Піонер Б1» (розрахунок сидить лицем один до одного) і «Піонер Б2» (розрахунок сидить спинами один до одного). Незабаром стало очевидне, що машина, в основі своїй і без того не дуже вдала, вийшла ще гірше. У 1938 р. на одному з варіантів трактора-транспортера випробовувалася торсіонна підвіска, розроблена фахівцями ленінградського заводу № 185.
Вітаю Вас Гість | RSS
