Орденом «Червоного Знамені» нагороджувалися військовослужбовці, співробітники органів держбезпеки і інші громадяни СРСР, військові частини, військові кораблі, з'єднання і об'єднання, а також особи, що не є громадянами СРСР, але що особливо відрізнилися в боях проти ворогів Радянської влади, за особливу хоробрість і мужність, проявлені при захисті соціалістичної Вітчизни. 30 вересня 1918 р. ВЦИК ухвалив рішення нагородити В.К. Блюхера орденом «Червоного Знамені РРФСР» за «уральський похід», коли загін під його командуванням пройшов по тилах білих півтори тисячі кілометрів і з'єднався з основними силами Червоної Армії. Всього за роки війни відбулося 238 000 нагороджень орденом Червоного Знамені, майже всі в 1943 — 1945 рр. Серед них більше 3 000 нагороджень з'єднань, частин, підрозділів і підприємств, зокрема було нагороджено 55 бойових кораблів (28 надводних кораблів і 27 підводних човнів). Знак ордена виконаний з позолоченого срібла, покритий червоною і білою емаллю. В нього є позолоченим лавровий вінок, перевитий внизу двома позолоченими стрічками. На нижню частину вінка накладена червона емалева стрічка із золотим написом «С. С. С. Р» (крапки після букв відповідають правилам орфографії 1924 р). Верхня частина вінка прикрита червоним емалевим прапором з написом золотом «Пролетарі всіх країн, з'єднуйтеся!». Держак прапора перехрещується з факелом, що горить, — символом безсмертя героїв; нижні кінці держака і факела виступають з-під вінка. Поле усередині вінка покрите білою емаллю, на нім — перевернена п'ятикутна зірка з червоної емалі; дві зірки прикриті прапором. У центрі зірки — позолочений лавровий вінок, усередині нього на білому полі — серп і молот. З-під зірки виступають багнет гвинтівки, молот і плуг. На орденах, що вручалися при повторному нагородженні, під стрічкою на вінку розміщувався білий щиток з цифрами, які указували, у котрий раз герой нагороджений орденом «Червоний Прапор СРСР». Спочатку орден носили на лівій стороні грудей на банті з червоної матерії, так само, як і орден «Червоного Знамені РРФСР». У холодну пору року ордена знімали з гімнастерки або френча і прикріплювали до шинелі. До кінця 20-х рр. порядок носіння знаків на банті і поверх шинелі використовувався все рідше і при затвердженні першого Статуту ордена в 1932 р. був відмінений. Згідно Указу Президії Верховної Ради СРСР від 19 липня 1943 р. для орденів, що мають форму круга або овалу, був введений порядок носіння їх підвішеними до п'ятикутної колодки, обтягнутою муаровою (шовковою) стрічкою. Тим же Указом був встановлений колір стрічки — червоний з білими подовжніми смугами: одна шириною 8 мм посередині стрічки і по одній шириною 1 мм по краях стрічки. З того часу знаки ордена стали виготовляти з вушками у верхній частині прапора; для підвіски на знаки, отримані до 1943 р.,. Після об'єднання Радянських республік в СРСР (грудень 1922 р.) встало питання про створення єдиної бойової нагороди країни. Такою нагородою став орден «Червоного Знамені СРСР», установлена Ухвалою ЦВК СРСРвід 1 серпня 1924 р. Цей документ визначив лише факт створення нагороди; статут і опис ордена в нім були відсутні. Конкурс на створення проекту знаку ордена був оголошений в кінці 1924 р., після обнародування першої Ухвали про нагородження орденом. Жоден з 683 ескізів, представлених 393 авторами, не був затверджений, оскільки всі вони поступалися малюнку ордена Червоного Знамені РРФСР. Саме він був прийнятий як результатний для створення новий знак; напис «РРФСР» був замінений написом «СРСР». Перші кавалери ордена Червоного Прапора СРСР з'явилися відразу після установи ордена, ще до створення його знаку. Ними виявилися не військовослужбовці, а співробітники ОГПУ — наступника ВЧК. Ухвалою Президії ЦВК СРСР від 5 вересня 1924 р. орденом нагородили шестеро чекістів на чолі з В. Менжинським. Вони отримали нагороду за арешт відомого терориста Бориса Савінкова. Услід за чекістами кавалерами ордена знов стали штатські: у 1925 р. відбулося нагородження учасників перельоту Москва — Пекін (на перших літаках радянської споруди). Серед кавалерів ордену були відомий вчений академік О.Ю. Шмідт і легендарний льотчик М.М. Громов. Ухвалою Президії ЦВК від 26 вересня 1924 р. було припинено представлення до нагородження орденом Червоного Знамені СРСР за подвиги, здійснені до 1 січня 1923 р. (до утворення СРСР). З цієї миті почалося нагородження орденом лише за бойові відмінності і заслуги. Ця ухвала пізніше була порушена двічі: Перший раз — в 1927 р., коли до 10-леття Жовтня ухвалою від 2 листопада крейсер «Аврора» нагородили «за революційні заслуги». Це нагородження не відповідало загальним правилам нагородної справи — в дні Жовтневого перевороту ордена ще не існувало. Повторно від правил відступили 23 лютого 1928 р., коли в день 10-леття Червоної Армії за заслуги в роки громадянської війни орденом нагородили ВЛКСМ, Балтійський флот (у той час — Морські сили Балтійського моря), а також декілька сотень ветеранів. Ухвалою від 5 травня 1930 р. всіх кавалерів орденів Червоного Знамені РРФСР зрівняли в правах з кавалерами ордена Червоного Знамені СРСР. Ця ухвалу прийнято для введення єдиної нумерації орденів, отриманих однією і тією ж людиною як в роки громадянської війни, так і пізніше. 11 січня 1932 р. був прийнятий перший Статут ордена; з цієї миті він став називатися орденом Червоного Знамені. У 30-і роки ордена Червоного Знамені нерідко отримували співробітники НКВД за «успішну» боротьбу з «ворогами народу». За бойові заслуги їм знов почали нагороджувати з 1937 р. Спочатку його вручали учасникам війни в Іспанії, зокрема майбутнім маршалам Р.Я. Маліновському, К.А. Мерецкову, Н.І. Воронову, майбутнім генералам П.І. Батову, А.І. Родімцеву і Я.В. Смушкевичу. Потім послідували нагородження за бої біля озера Хасан (1938 р.) і на річці Халхін-Гол (1939 р.), але більше всього «чарвонознаменців» з'явилося після радянсько-фінської війни (1939—1940 рр.). Орден отримали тисячі бійців і командирів, а також десятки частин і з'єднань — більше, ніж за всі попередні роки. У перші роки Великої Вітчизняної війни нагородження орденом Червоного Знамені було рідкістю. Проте, перший «чарвонознамівець» з'явився літом 1941 р.; ним був льотчик, старший політрук (що відповідало званню «капітан») А.А. Артемов. Першим Червонопрапорним військовим з'єднанням в роки війни стала 99-а стрілецька дивізія, удостоєна такої високої нагороди за звільнення міста Перемишля 22 червня 1941 р. Примітно, що ця дивізія була названа кращою в Червоній Армії в 1940 р., коли нею командував генерал Власов, що пізніше перейшов на сторону ворога. У 1942 р., коли виникло питання про створення орденів для вищого командного складу Червоної Армії, як така нагорода запропонували заснувати орден Червоного Знамені з мечами, але цей варіант Сталін відхилив. У 1943 р. Червона Армія почала брати крупні перемоги, і кількість нагороджень орденом Червоного Знамені різко збільшилося. Проте він залишався «елітною» нагородою: його зазвичай отримували командири з'єднань полків, батальйонів, а також льотчики. Молодших командирів сухопутних військ, а тим більше сержантів і солдатів нагороджували дуже рідко. Мали місце і унікальні нагородження: юний партизан з Керчі Володя Дубінін був удостоєний ордена Червоного Знамені в 13 років (посмертно); 14-річний матрос Ігор Пахомов мав два ордени Червоного Прапора, а київський школяр Ігор Кравчук за порятунок двох полкових прапорів Червоної Армії отримав цей орден в 12 років. «чераонознаменцями» ставали іноземці — командир авіаполку «Нормандія-Німан» Пьер Пуйяд, льотчик того ж полку маркіз Роллан де ля Пуап і багато інших. Червонопрапорною стала і 1-а Румунська добровольча піхотна дивізія імені Тудора Владіміреску, з осені 1944 р. що воювала проти Німеччини у складі Червоної Армії.
Вітаю Вас Гість | RSS
