Мотоцикли ІЖ-7 фактично були двійниками моделі "Л-300" (розробленій Можаровим копії "Дкв-люксус-300"): двотактний одноциліндровий двигун з поперечним продуванням, триступінчата коробка передач, привід на заднє колесо ланцюгом, рама з штампованих елементів, зібрана на болтах, параллелограммна передня вилка, безпружинне заднє колесо. Але "ІЖ-7" піддався сумно знайомій операції "зниження трудомісткості": зникли багажник і передні щитки, плоскі підніжки були замінені на круглі, ручку газу, що обертається, замінила поворотна манетка, привід декомпресора став не дистанційний, а краном на головці циліндра. Врешті-решт, для серійного виробництва був вибраний саме "ІЖ-7". Правда, з 12 мотоциклів, виготовлених в 1933 році, майже всі повернулися на завод - підвела система запалення. Але незабаром "дитячі хвороби" були подолані, і в 1934 році завод випустив вже 111 мотоциклів.На початку 1938 року на зміну "Іж-7" прийшла нова модель "Іж-8". Двигун отримав петлеве продування з двома продувочними каналами, за рахунок чого потужність підвищилася з 5,5 до 8 л.с. Здійснено стала і система електроустаткування - замість маховичного магнето машина стала обладнатися генератором і акумулятором. Виробництво цієї моделі було завершене весною 1940 р., все було виготовлено близько 5600 машин.
Вітаю Вас Гість | RSS
