Створення могутніх повітрянодесантних сил у військах Німеччини і Радянського Союзу не залишилося непоміченим в США, і в лютому 1941 року американці також приступили до розгортання подібного роду військ. Щоб забезпечити своїх парашутистів підтримкою бронетанкової техніки, було ухвалено рішення розробити легкий — вагою не більше 7,5 т — танк, який можна було б транспортувати по повітрю. Для участі в конкурсі були запрошені корпорація «Дженерал моторс», Дж. У. Крісті і фірма «Мармон-херрінгтон». Проект останнім здався найбільш відповідним, і в травні 1941 року їй замовили прототип під позначенням легкий танк Т9 (що авіадесантує). Одночасно з цим почалася розробка літака, здатного прийняти на борт новий танк.Перша модель Т9 важила 8 т, але це не збентежило керівництво повітряного корпусу армії США (авіація в США стала самостійним родом військ значно пізніше), а також англійців, що зацікавилися американським проектом. Корпус танка був виконаний з катаної сталі, а башта виготовлена методом лиття. У ходовій частині використовувалася підвіска з гелікоїдальними вертикальними ресорами, прийнята на всіх американських легких танках того часу. У січні 1942 року поступило замовлення на два зразки Т9Е1 покращуваного типу. Форма башти змінилася, її обертання стало здійснюватися за допомогою сервопривода. Гармата отримала гіроскопічний стабілізатор, посилилося лобове бронювання. Зникли два кулемети, що раніше розташовувалися в корпусі танка. Кріпильні вузли дозволяли прікріпити танк до транспортного літака С54, і цей спосіб транспортування був випробуваний 38-м авіадесантним танковим батальйоном, при цьому, проте, потрібно було знімати з танка башту, що негативно позначалося на ефекті несподіванки при проведенні авіадесантної операції.У квітні 1942 року було замовлено 500 танків Т9Е1, хоча їх випробування ще навіть не починалися. Із-за різних проблем, що виникали в процесі виробництва, і нескінченних змін, що вносилися до первинного проекту, із запланованих 1900 машин було побудовано тільки 830, після чого їх виробництво було припинене. У серпні 1944 року Т9Е1 отримав позначення М22, але у військах його наполегливо продовжували називати «Локаст» («Сарана»). У обмеженій кількості ці танки поставлялися до Великобританії і брали участь в бойових діях тільки у складі англійської армії: декілька машин поступили на озброєння авіадесантної бригади 6-ої парашутно-десантної дивізії, що отримала завдання форсувати Рейн в березні 1945 року. В ході виконання цієї операції танки М22 транспортувалися планерами «Гамількар», здатними нести також англійські авіадесантні танки «Тетрарх».В принципі передбачається, що як бойова машина танк повинен об'єднувати в собі високу вогняну потужність, надійний броньовий захист і мобільність. На практиці ж найчастіше виходить так, що недостатність одного компенсується надлишком іншого. Але біда полягала в тому, що злощасний «Локаст» був позбавлений відразу всіх трьох життєво важливих якостей. Американцям не вдалося побудувати літак або планер, здатний транспортувати «Локаст» без попереднього демонтажу башти, таким чином, мала вага танка перестала бути його перевагою. Що ж до броньового захисту, то броня «Локаста» була настільки тонка, що пробивалася навіть бронебійними кулями калібру 12,7 мм. І, нарешті, для 1945 року мотор танка був дуже слабкий, а його 37-мм гармати взагалі не витримувала ніякої критики. Конструктори зробили спробу підсилити вогняну потужність танка за рахунок фугасних боєприпасів і запропонували модифікацію Т9Е2, оснастивши її 81-мм мінометом із заряджанням через казенну частину, але із закінченням бойових дій цей багатообіцяючий проект був згорнутий.Серійна модифікаціяКорпус зварної, двомісна башта - лита, циліндрової форми, з кормовою нішею, в якій розміщувалася радіостанція. По бортах корпусу були вузли кріплення до зовнішньої підвіски літака. Озброєння, силова передача і ходова частина танка були майже аналогічні відповідним агрегатам легкого танка МЗ.В ході другої світової війни М22 не використовувався американською армією по прямому призначенню. ВВС США не мали в своєму розпорядженні літака для його транспортування в зібраному вигляді. "Локаст" можна було перевозити тільки на літаку С-54 Skymaster. При цьому корпус танка підвішувався під фюзеляжем, а башта вантажилася в літак.Першу участь в бою "локасти" взяли 25 березня 1945 року в ході операції по форсуванню Рейну Вони входили в состав 6-й англійської повітрянодесантної дивізії Для перевезення танка по повітрю англійці, що отримали 260 бойових машин цього типу, використовували вантажний планер.У подальшому частину танків англійці передали бельгійській армії, звідки М22 потрапили до Єгипту, де перебували на озброєнні аж до 1956 року.
Tактико-технічні характеристики легкого танка М22 "Locust"
Вітаю Вас Гість | RSS
