5 липня 1942 р. на Західному фронті в районі міста Бельова вперше провели залпи за укріпленими пунктами супротивника 68-ма і 69-ма гвардійські мінометні полки чотирьохдивізійного складу, нові пускові установки, що мали на озброєнні, для запуску важких фугасних реактивних снарядів М-30. Снаряд М-30 призначався для придушення і знищення укритих вогняних засобів і живої сили, а також руйнування польових оборонних споруд супротивника. Снаряд складався з виконаної у вигляді еліпсоїда калібром 300 мм головної частини, до якої був приєднаний ракетний двигун від снаряда М-13. Вага вибухової речовини в головній частині снаряда складала 28,9 кг Така конструкція снаряда дозволила швидко освоїти його у виробництві, проте унаслідок великої ваги головної частини і незадовільної балістичної форми снаряда дальність його польоту складала всього 2800 м. Втім, цей недолік компенсувався величезною руйнівною силою снаряда: вибухаючи, такий снаряд залишав після себе воронку семи-восьми метрів в діаметрі і до двох з половиною метрів в глибину. Для запуску реактивних снарядів була розроблена пускова установка (верстат) М-30. Конструкція установки передбачала запуск снарядів безпосередньо з їх транспортного закупорювання. У цьому закупорюванні виготовлений на заводі реактивний снаряд транспортувався на вогняну позицію, з неї ж проводився і пуск снаряда. Для здійснення пуску на внутрішній поверхні закупорювання були подовжні дерев'яні бруски, оббиті металевими смужками, по яких ковзали снаряди при пуску. З переднього торця закупорювання мало знімне дно, що забезпечувало безперешкодний вихід снаряда при стрільбі. Пускова установка була виготовленою із сталевих кутникових профілів похилою рамою, на яку укладалися в один ряд чотири закупорювання з реактивними снарядами М-30. Для забезпечення стійкості пускової установки при стрільбі в нижній її частині були сошники, а передня частина рами спиралася на знімні стійки, за допомогою яких рамі додавався необхідний кут піднесення. Напрям стрільби, визначений за допомогою бусолі, задавався безпосередньо при установці рами на позиції. Стрільба велася шляхом подачі імпульсу електричного струму до снаряда по проводах від звичайної саперної підривної машинки. Машинка обслуговувала групу пускових установок через спеціальний розподільний пристрій «краб». Вже при створенні снаряда М-30 конструкторам було ясно, що дальність його польоту не повною мірою відповідає потребам військ. Тому в кінці 1942 року на озброєння Червоної Армії був прийнятий новий важкий фугасний реактивний снаряд М-31. Цей снаряд, маючи вагу на 20 кг більше, ніж у снаряда М-30, перевершував свого попередника і по дальності польоту (4325 м замість 2800 м). Снаряди М-31 також запускалися з пускової установки М-30, проте ця установка весною 1943 р. була також модернізована, внаслідок чого стало можливим дворядне укладання снарядів на раму. Таким чином, з кожної такої пускової установки запускалися 8 снарядів замість 4. У квітні 1944 р. на озброєння Червоної Армії поступили ще більш довершені реактивні снаряди М-31УК (покращуваної потужності), в ракетну камеру яких поблизу центру тяжіння було укручено чотири штуцери з Г-образними каналами. Порохові гази двигуна, що викидаються через ці отвори, примушували снаряд обертатися навколо подовжньої осі, що зменшувало бічне розсіювання снарядів за рахунок зменшення впливу ексцентриситету сили тяги (зсув від двигуна щодо осі снаряда). Купчастість нових снарядів була в 6 разів вище, ніж у старих зразків — в стільки ж раз зросла і щільність вогню дивізіонів. Пускові установки М-30 перебували на озброєнні гвардійських мінометних дивізій, що формувалися з середини 1942 р., в кожній з яких було по три бригади чотирьох-дивізіонного складу. Залп бригади складав 1152 снаряди загальною вагою понад 106 тонн. Всього в дивізії було 864 пускових установки, які могли одночасно випустити 3456 снарядів М-30 — 320 тонн металу і вогню! Формуванню цих дивізій надавалося виняткове значення, про що свідчить наказ Ставки від 27 червня 1942 р., яким наказувало всім начальникам центральних управлінь Наркомату оборони забезпечувати гвардійські мінометні дивізії М-30 кадрами, озброєнням і автотранспортом поза чергою. Починаючи з квітня 1943 р. дві артилерійські дивізії прориву (шестибригадного складу) і одна гвардійська мінометна дивізія зводилися в артилерійські корпуси прориву (до кінця 1943 р. було 6 таких корпусів), в кожному з яких налічувалося 712 знарядь і мінометів і 864 пускових установки. Введення в бій такого крупного артилерійського угрупування на обмеженій ділянці фронту як правило забезпечувало прорив оборони супротивника.
Тактико-технічні характеристики рактивного міномета М-30
Вітаю Вас Гість | RSS
