Прийнята на озброєння Червоної Армії дивізійна гармата Ф-22УСВ на думку самих розробників була лише перехідною моделлю до легшої і технологічнішої дивізійної гармати з використанням унітарного патрона гармати зразка 1902/30 рр. Знаючи негативну думку ГАУ з питання подальшого виробництва 76,2-м дивізійних гармат, В.Г. Грабін вирішив розробляти нову гармату в ініціативному порядку, не інформуючи про роботу над нею ні ГАУ, ні Наркомат озброєння. Проектування нової гармати було почате в кінці 1940 р. після успішно проведених випробувань 57-мм протитанкової гармати ЗІС-2. Як і більшість протитанкових гармат, вона була компактною, мала легкий і міцний лафет, який цілком міг бути використаний при створенні дивізійної гармати. В той же час для гармат Ф-22УСВ був розроблений технологічний ствол з хорошими балістичними характеристиками. Отже в принципі конструкторам залишилося лише накласти на лафет гармати ЗІС-2 ствол гармати Ф-22УСВ, забезпечивши його дульним гальмом для зниження навантажень на лафет. Паралельно з проектуванням гармати вирішувалися питання технології її виробництва, вівся відробіток виготовлення багатьох деталей литтям, штампуванням і зваркою. В порівнянні з УСВ трудовитрати при виготовленні одного такого знаряддя зменшилися в 3 рази, а вартість гармати скоротилася більш ніж на третину. На початку 1941 року нова гармата, що отримала заводське позначення ЗІС-3, витримала заводські випробування і... була захована під брезентом в кутку досвідченого цеху. Величезні втрати в матеріальній частині, понесені радянською артилерією в перші місяці Великої Вітчизняної війни, примусили радянський уряд терміново відновлювати виробництво 76,2-мм дивізійних гармат Ф-22УСВ. Окрім Приволжського заводу, де розташовувалося конструкторське бюро В.Г. Грабіна, таке завдання в липні 1941 року отримав і сталінградський завод «Барикади» (перші 130 гармат УСВ було виготовлено тут у вересні 1941 року, а починаючи з січня і до підходу німецьких військ до Сталінграду завод випускав по 1000 гармат в місяць). Розуміючи, що для відновлення боєздатності дивізійної артилерії найбільш переважним є запуск у виробництво ЗІС-3, а не УСВ, В.Г. Грабін намагався «легалізувати» ЗІС-3, представивши її 22 липня 1941 року в Москві маршалові Куликові. Не дивлячись на те, що гармата справила хороше враження, Грабін отримав вказівку повернутися на завод і давати більше тих гармат, які йдуть у виробництві, тобто УСВ. Повернувшись на завод, Грабін за узгодженням з директором заводу Еляном ухвалив фантастично сміливе рішення: запустити у виробництво ЗІС-3 під свою відповідальність. Робота була організована таким чином, що деталі ЗІС-3 виготовлялися паралельно з деталями УСВ. При цьому ніхто, окрім вузького круга присвячених, не знав, що у виробництво пішла нова гармата. Єдина деталь, яка могла викликати підозру, — дульне гальмо — виготовлялася в досвідченому цеху. Як і очікувалося, представники військової прийомки відмовилися приймати «нелегальні» гармати без дозволу ГАУ, начальником якого в ту пору вже був генерал-полковник артилерії Н.Д. Яковлєв. Вони направили відповідний запит в ГАУ. ГАУ тривалий час зволікало з відповіддю, в цехах скупчувалися нові гармати ЗІС-3, і врешті-решт начальник військової прийомки на заводі И.Ф. Телешов дав команду приймати ці гармати. Офіційно гармата була прийнята на озброєння Червоної Армії лише на початку 1942 р., коли Грабін, скориставшись вдалою ситуацією, представив гармату И.В. Сталіну. Сталін розпорядився провести військові випробування гармати і по результатах ухвалити відповідне рішення. В цей час у фронтових частинах вже була не менше тисячі гармат ЗІС-3.
Запуск у виробництво ЗІС-3 дозволив організувати виготовлення гармат потоковим методом (вперше в світі) з різким збільшенням продуктивності. Приволжський завод 9 травня 1945 року рапортував партії і уряду про випуск 100-тисячної гармати ЗІС-3, збільшивши виробничу потужність за роки війни майже в 20 разів. На озброєнні частин Червоної Армії були три різновиди гармат ЗІС-3: гармата із затвором від 57-мм протитанкової гармати з кнопковим спуском, кнопка якого поміщається в маховику поворотного механізму; гармата із спрощеним затвором і спуском важеля, з кутом піднесення 27°; гармата із спрощеним затвором, але з граничним кутом піднесення 37°. Крім того, між цими видами гармат існували ще невеликі конструктивні відмінності. Основними снарядами для стрільби з гармати є далекобійна уламково-фугасна граната і бронебійний снаряд. Відповідно до поставлених завдань можуть бути використані шрапнель, підкаліберний, кумулятивний, запалювальний, димовий і інші снаряди. Найбільша дальність стрільби далекобійною уламково-фугасною гранатою ОФ-350 рівна 13290 м. Дальність прямого пострілу при стрільбі далекобійною уламково-фугасною гранатою і бронебійним снарядом 820 м (при висоті цілі 2 м). При розриві уламково-фугасної гранати утворювалось 870 забійних осколків з радіусом суцільної поразки 15 м (німецький 75-мм уламково-фугасний снаряд давав 765 осколків з радіусом суцільної поразки 11,5 м). На дальності 500 м при куті зустрічі 90° бронебійний снаряд гармати пробивав броню завтовшки 70 мм. Маневреність вогню забезпечується лафетом з розсувними станинами, що допускають найбільший кут піднесення 37°, кут відміни 5°, кут горизонтального обстрілу 54°. Скорострільність гармати завдяки напівавтоматиці досягає 25 пострілів в хвилину. Вага гармати в бойовому положенні 1150 кг
Перевозити гармату механічною тягою вирішувалося з швидкістю: по шосе до 50 км/ч, по путівцях до 30 км/ч, по бездоріжжю до 10 км/ч. Кінною тягою пушку перевозилася з швидкістю8-10 км/ч.
76,2-мм дивізійна гармата зр. 1942 р. (ЗІС-3) успішно використовувалася частинами Червоної Армії протягом всієї Великої Вітчизняної війни. Ця гармата по праву оцінювалася фахівцями, у тому числі і німецькими, як одна з найгеніальніших конструкцій в історії артилерії. У післявоєнний час вона перебувала на озброєнні Радянської Армії і армій багатьох інших країн світу.
Тактико-технічні характеристики 76,2-мм див.гармати ЗИС-3
Вітаю Вас Гість | RSS
