Перша світова і громадянська війна показали високу ефективність такого нового виду озброєння, як бронеавтомобілі. Тим паче, що в 20-і роки бронеавтомобілі складали основу броньових сил РККА. Проте, до кінця 20-х років стало зрозуміло, що одного тільки гарматного бронеавтомобіля БА-27, що був тоді на озброєнні, для потреб армії явно недостатньо, тим паче, що ця машина була досить громіздкою і тихохідною. Армії був потрібний ще і рухомий кулеметний броньовик, призначений в основному для розвідки, зв'язку і бойової охорони. У той час будувати такі машини можна було тільки на базі стандартних комерційних автомобілів з однією задньою провідною віссю. Вибір ліг на шасі ФОРД-А, який передбачалося випускати по кресленнях форда, що американці комплектують на Ніжегородському автомобільному заводі (у той час - "Червоний Гудок"). Цей легковий автомобіль відрізнявся малою вагою, простотою і хорошою прохідністю, яку забезпечували колеса порівняно великого діаметру (730 мм).Розробку броньованого варіанту «форда» вели Управління механізації і моторизації РККА і дослідно-конструкторське і випробувальне бюро Н.И. Диренкова. Під час візиту на завод одного із заступників наркома оборони в 1931 році той, проглядаючи в кабінеті Диренкова американський журнал "Армі Орднанс", звернув увагу господаря кабінету на останні моделі бронеавтомобілів США. Вони мали низький силует і сильно нахилені броньові листи, сприяючі рикошету куль. Диренков відповів, що робота над подібною моделлю у нього вже йде і завтра він готовий її продемонструвати. Після відходу гостей Диренков розпорядився зняти легковий кузов з свого службового автомобіля, викликав тесляра і вже до вечора на шасі стояв фанерний макет із слідами олівця, яким винахідливий інженер розмічав викрійки прямо по листах фанери. Потім підігнаний по шасі макет розібрали і по імпровізованих фанерних лекалах вирізували з бронелистів панелі, зібрали з них кузов, встановили його на шасі. Самою трудомісткою виявилася сушка забарвленого масляною фарбою броньовиказа допомогою паяльних ламп. Але до полудня Диренков зміг представити високому гостю готовий для пробної стрільби корпус Д-8, змонтований на шасі ГАЗ-А. Прагнучи полегшити і зменшити машину, зробити її непомітнішою і в той же час забезпечити надійним бронезахистом, Диренков відмовився від традиційної башти і розмістив озброєння всередині приземистого корпусу. Воно складалося з кулемета ДТ із запасом патронів в 2079 шт. (зокрема 756 бронебійних), розташованого в правому лобовому листі, поряд з водієм, і такого ж запасного кулемета, для якого, за пропозицією К. Е. Ворошилова в кормовій частині була передбачена додаткова вогняна точка. Оскільки в бічних стінках ще були бійниці, забезпечені бронезаслінками, екіпаж Д-8 (який складався з двох чоловік: водія і командира, який одночасно виконував обов'язки кулеметника) у разі потреби міг вести майже круговий обстріл. При стрільбі використовувався простий механічний приціл. Корпус броньовика, набраний з термооброблених плоских бронелистів різної форми що завтовшки 3-7 мм з'єднувалися між собою заклепками, оберігав екіпаж і двигун від ураження звичайними кулями і осколками снарядів. Бронекапот з бічними доладними дверцями, що відкидаються, попереду мав жалюзі, через які до радіатора подавалося повітря. У бойовій обстановці ці жалюзі закривалися, а повітря йшло через похилий бронелоток, що захищав передню вісь і картер. Привід здійснювався на задню вісь, колеса були з дротяними спицями, шини пневматичні. На бронеавтомобілі встановлювався чотирьохтактний чотирициліндровий двигун "ФОРД-А" (ГАЗ-А) потужністю 40 к.с. (29 квт) з карбюратором "форд-Зеніт". Пуск двигуна проводився за допомогою електростартера "Автолайт МАФ" потужністю 0,8 к.с. (0,6 квт). У батарейній контактній системі запалення використовувалися індукційна котушка (бобіна) і розподільник з переривником. Місткість паливних баків складала 40 л. Запас ходу бронеавтомобіля по шосе досягав 225 км. До складу трансмісії входили: однодискове зчеплення з накладками з феродо, механічна коробка передач, що забезпечувала три передачі переднього і одна передача заднього ходу, і головна конічна передача з диференціалом. Бронеавтомобіль мав колісну формулу 4x2. Залежна підвіска машини, що складалася з поперечних розташованих напівеліптичних листових ресор, забезпечувала можливість руху по грунтових дорогах з достатньо високою середньою швидкістю — до 30 км/год. Колеса з дротяними спицями, розташованими в три ряди, володіли великою жорсткістю в подовжній і поперечній площинах. Електроустаткування машини було виконане по однодротяній схемі. Напруга бортової мережі складала 6 В. Як джерела електроенергії використовувалися акумуляторна батарея місткістю 80 А•ч і генератор потужністю 100 Вт. Одночасно з Д-8 був розроблений і побудований його варіант Д-12, озброєний ще і зенітним кулеметом системи «Максим». Він встановлювався на авіаційній турелі на даху бронекорпусу.Задній кулемет ДТ на машині Д-12 вже не встановлювався. Після всіх цих переробок висота машини збільшилася до 2015 мм, бойова маса зросла на 70 кг, що, втім, не вплинуло на рухливість і прохідність броньовика. Зокрема, середня швидкість на путівці складала 30 км/год. При русі по снігу і грязі екіпаж використовував старий засіб - браслетні ланцюги протиковзання. У лютому 1931 року машини були оглянуті комісією НТК УММ РККА. В заключенні комісії мовилося: "Визнати, що бронеавтомобілі Д-8 і Д-12 не задовольняють вимогам, що пред'являються до легких розвідувальних автомобілів зважаючи на незручність користування озброєнням, погану видимість для водія і перевантаження передньої осі..." Проте, після невеликих доопрацювань ці бронеавтомобілі були рекомендовані для серійного виробництва - адже нічого іншого просто не було, а армія потребувала нової техніки. Виробництво невеликої партії в 25 машин було організовано на Іжорськом заводі в 1932-1934 рр. Проте через деякий час Д-8 модернізували, встановивши на нім поворотну башту з кулеметом ДТ в кульовій установці. А в 1932 році на основі Д-8 і на тому ж шасі (пізніше заміненому аналогічним вітчизняним ГАЗ-А), був побудований бронеавтомобіль ФАЇ. Частини, оснащені Д-8, брали участь в Зимовій війні з Фінляндією. Частина цих бронеавтомомбілей дісталася супротивникові і була відновлена. Прослужили ці машини у Фінській Армії до 1943 року.
Tактико-технічні характеристики бронеавтомобіля Д-8
Вітаю Вас Гість | RSS
