Гармата була розроблена в конструкторському бюро під керівництвом В.Г. Грабіна в 30-х роках, коли серед керівників Наркомату оборони були немало прихильників ідеї створення універсальної гармати, здатної бути і протитанковою, і зенітною, і дивізійною.
В.Г. Грабін був одним з небагатьох, хто розумів, що універсальна гармата важка і дуже складна по конструкції, що вона не зможе швидко і легко перекидатися з однієї позиції на іншу, не зможе супроводжувати колесами наступаючу піхоту. Проте єдине, чого йому вдалося тоді добитися, це дозвіл проектувати напівуніверсальну гармату, яка замість прицільного вогню по літаках здатна вести лише вогонь загороджувальний. Ця гармата проектувалася під індексом А-51 (заводський індекс Ф-20). Під індексом Ф-22 бюро В.Г. Грабіна в ініціативному порядку спроектувало звичайну дивізійну гармату. Після тих, що відбулися в червні 1935 року показової стрільби гармат різного призначення у присутності керівників ВКП(б) і уряду, а також вищого військового керівництва РККА була проведена нарада, підводячи підсумки якого И.В. Сталін сказав, що треба припинити займатися універсалізмом, і додав: «Це шкідливо». Природно, після такої пропозиції перед спеціалізованою дивізійною гарматою Ф-22 були відкриті двері в майбутнє, проте керівники ГАУ наполягли на знятті із ствола гармати дульного гальма і зменшенні потужності гармати до рівня модернізованої 76,2-мм гармати зразка 1902/30 рр. У такому «допрацьованому» виді гармата Ф-22 була прийнята на озброєння РККА під назвою «76,2-мм гармати зр. 1936 р. (Ф-22)».
Захопивши в прикордонних битвах 1941 року декілька сотень гармат Ф-22, німці оперативно модернізували їх, як було передбачено радянськими конструкторами, встановили їх на шасі чехословацького танка РzKpfw 38(t) і таким чином отримали могутній протитанковий засіб. Разом з 88-мм зенітними гарматами Flak 18 ці гармати протягом тривалого часу були єдиними артилерійськими системами вермахту, здатними протистояти радянським танкам Т-34 і КВ-1.
76,2-мм гармата зр. 1936 р. (Ф-22) була встановлена на лафеті з двома станинами коробчатого перетину, що розсувалися в бойовому положенні, що було новинкою для гармат цього класу. Новинкою було і застосування напівавтоматичного затвора, за допомогою якого скорострільність була доведена до 15 пострілів в хвилину. Наявність станин, що розсовуються, дозволила збільшити кут горизонтального обстрілу до 60°. Як данина ідеї універсалізму гармата зберегла великий кут піднесення (+75°) для стрільби по повітряних цілях. На практиці така стрільба ніколи не велася, але із-за великого кута піднесення гармата вийшла дещо громіздкою. Недоліком гармати було і те, що привід підйомного механізму розташовувався справа, по іншу сторону від приводу горизонтального наведення. Це істотно затрудняло стрільбу по рухомих цілях при використанні знаряддя як протитанкового. (Проводячи свою модернізацію, німецькі конструктори перенесли на трофейних гарматах Ф-22 привід підйомного механізму на ліву сторону.). Завдяки наявності підресорювання і застосування коліс автомобільного типу її можна було транспортувати механічною тягою з швидкістю до 30 км/год. Вперше гармата Ф-22 була успішно використана в боях з японськими військами на річці Халхін-Гол і біля озера Хасан. Гармати цього типу випускалися радянською промисловістю з 1937 р. по 1939 р., коли вони були замінені у виробництві більш довершеними гарматами типа Ф-22УСВ або просто УСВ — вдосконалена.
Тактико-технічні характеристики 76,2-мм див.гармати Ф-22
Вітаю Вас Гість | RSS
