Гармата К 39 є модернізованим варіантом гармати К 18 такого ж калібру. Обидві гармати перебували на озброєнні моторизованих важких дивізіонів артилерії РГК (по три трьохгарматні батареї в кожному дивізіоні) і використовувалися в основному для ураження цілей, розташованих в глибині оборони супротивника на віддалі, що приблизно удвічі перевищує дальність стрільби дивізійної артилерії. Її тактико-технічні дані були значно вище відповідних показників 105-мм гармати sFK 18. При стрільбі з цього знаряддя по вузьких і неглибоких цілях, а також по батареях, розташованих в глибині бойового порядку супротивника, досягався високий відсоток попадань. Гармата має класичну конструкцію і складається із ствола із затвором і лафета з прицільними пристосуваннями. При транспортуванні на великі відстані ці основні частини гармати перевозилися окремо 12-тонними тягачами SdKfz 8. При цьому вага ствольного воза складала 9210 кг, а вага лафета з колісним ходом — 9072 кг На короткі відстані знаряддя могло переміщатися і в нероздільному вигляді. Завдяки наявності опорної плити кут горизонтального обстрілу із знаряддя складав 60°, найбільший кут піднесення ствола дорівнював 45°. Стрільба з гармати велася пострілами роздільного заряджання з уламково-фугасними снарядами вагою 43 кг При початковій швидкості снаряда 865 м/с дальність стрільби складала 24 825 м. Подальшим розвитком гармати К 39 був її варіант на лафеті 211-мм мортири зр. 1936 р. Проте він не набув великого поширення, оскільки незабаром з'ясувалося, що доцільніше на цьому лафеті створити гармату калібру 173 мм, вага снаряда якої приблизно у півтора рази більше, чим у снаряда 149-мм гармати. Більш того, прийнята на озброєння і запущена у виробництво 173-мм гармата поступово витіснила 149-мм гармати К 39 на стандартному лафеті, оскільки завдяки уніфікації її лафета з лафетом 211-мм мортири вона була значно дешевша у виробництві.
Тактико-технічні характеристики 150-мм пол. гармата K 39
Вітаю Вас Гість | RSS
